Іван Русєв — еколог, природоохоронець, орнітолог, фанат птахоспостереження, керівник наукового відділу національного природного парку «Тузлівські лимани». А ще — він давній товариш і колега Олега Листопада, з яким вони разом брали участь у багатьох природоохоронних кампаніях. Вони зустрілися на 10-й Літній екошколі, яку проводить відома громадська організація «Екологія-Право-Людина», і Олег Листопад скористався нагодою розпитати Івана Русєва про останні події у парку та про результати свіжих досліджень.
— Іване, тотемом національного природного парку «Тузлівські лимани», у якому ти працюєш уже багато років, є пелікан. Але з появою у парку фламінго всі почали говорити, що, може пора цей тотем поміняти. Що ти про це думаєш?
— Я багато років працював на Дністрі, у НПП «Нижньодністровський». І думав, що ніколи не з’явлюся на березі моря, солоний лиман — для мене це було щось далеке, я любив тільки прісну воду.
Але коли на запрошення Міндовкілля прийшов у «Тузлівські лимани», закохався у солону воду, в море. І дуже мріяв, щоб у цих лиманах з’явилося фламінго. Я знаю їхню біологію, вони люблять солоні озера — в Іспанії, в Туреччині, у Франції… Довгий час ще залишалося мрією. А п’ять років тому з’явився один фламінго, потім другий.
І я подумав: «О, це якийсь знак!». У 2021-му в Туреччині на найбільшому озері під назвою Туз — Солоне озеро — сталася екологічна катастрофа. Там усі малі річки, які впадають у це озеро, перестали його наповнювати, бо з них відбирали усю прісну воду. І озеро висохло. А там гніздилися десятки тисяч фламінго. І їхня малеча загинула, а дорослі розлетілися у пошуках нових місць.
Прилетіли тоді й до нас. 67 особин я побачив і вже зрадів, думаю: «Все, фламінго буде точно наш». У 2022-му вони знову прилетіли. Але росія почала проти нас повномасштабну війну, у лиманах загриміли вибухи. Фламінго лякалися, металися туди-сюди й не загніздилися. Але у 2023-му ми таки побачили їхні гнізда. Сьогодні нараховуємо до 1800 дорослих птахів.
— Як взагалі війна впливає на тварин, на природу парку?
— Звісно, дуже впливає. На довкілля в цілому, особливо — на дику природу, на біорізноманіття. Я спостерігав за куликом чоботарем, він з таким дзьобом загнутим знизу догори. Ці птахи гніздилися у східній частині парку — до того, як російські обстріли їх розлякали.
Я подумав: «Так, це вплив на птахів», але як вони відчувають, я не можу сказати достеменно. Знаю, що в них панічний страх. Коли падає якась техніка, вибухівка з повітря, вони — тисячі птахів може бути на якомусь п’ятачку — злітають, деякі повертаються, деякі зникають і не з’являються більше.
Найбільший стрес відчувають фламінго — можливо, через надзвичайну чутливість. Одразу, коли вони з’явилися, дуже близько підпускали, бачили їх за 150 метрів. Зараз там за кілометри вони тебе бачать, злітають і кружляють над лиманами. Жити вони у нас будуть, а от чи почнуть гніздуватися — не можу сказати, гарантії немає, тому що дрони їх лякають.
У нас за день літає 15–20 дронів, в один та інший бік, це і розвідувальні з обох сторін, і російські бойові. Фламінго, коли чують цей звук, одразу злітають, якщо на гніздах — покидають їх. А великі мартини жовтоногі цим користуються і з’їдають яйця фламінго. Минулого року 400 кладок ось так зникли на моїх очах.
Це дуже прикро, адже вони раніше успішно вигодовували пташенят, ми кільцювали цих молодих фламінго. І наші пташенята вже зимували в Туреччині, у Болгарії, в Італії. Наші пташенята, яких ми виростили в Україні. Завдяки тим кільцям ми про це достеменно знаємо. Тому фламінго є родзинкою нашого національного парку, і ми вважаємо, що це наш обов’язок — усіма шляхами їх охороняти. Але як охороняти від війни, ми не знаємо.
— Вибухівки багато прилітає?
— Так, у нас часто падає. Я, коли роблю обстеження пересипу (вузька смуга суші, яка відділяє Тузлівські лимани від Чорного моря — ред.), я ці 39 його кілометрів постійно обстежую і знаходжу багато уламків дронів. Лежать у різних місцях, там, де їх збивають. Нещодавно було одночасно 25 прильотів у село, яке просто біля парку.
У лимани, у море падає багато різних військових пристроїв, це хімічне навантаження. А ще прибиває морські міни. Коли наші сапери змушені їх підривати — це просто якийсь жах. Ще перед початком повномасштабної війни рашисти окупували акваторію північно-західної частини Чорного моря. Всю. За два тижні до цього ми вже з нашої паркової спостережної орнітологічної вежі спостерігали там їхні кораблі, наші судна вони не пускали. І, за різними даними, скинули десь 600 мін.
Потім наші теж кидали міни, щоб був захисний рубіж, щоб вони не висадилися. Тож у морі зараз багато цих мін.
Вони з часом відриваються від свого якоря і дрейфують. Коли їх прибиває до берега, ми викликаємо саперів (є спеціальна флотська бригада), які приїжджають і кажуть: «Ну, підриваємо, відходьте на 2 км, не ближче». Якось я з-за бархана спостерігав за таким вибухом. Птахи дуже погано на це реагують.
Вони зникають, потім знову з’являються, коли стає тихіше. І коли немає жодних обстрілів, там наче рай. Птахи знову збираються, відпочивають, харчуються. Тільки щось трапляється подібне — вони знову зникають. Такий великий стрес.
Ми точно не знаємо, як воно потім в цілому впливатиме на їхню популяцію. Але цілком обґрунтовано припускаємо, що коли птах зазнає великого стресу, він через фізіологічний механізм, через порушення метаболізму стає менш витривалим.
Він може не долетіти до місця гніздування (наприклад, багато куликів з Африки летять на Таймир). Він не матиме стільки пташенят або яєць, як у мирні часи, і згодом чисельність може падати. Тобто тут потрібні дослідження вже фізіологів тварин — стрес впливає на метаболізм, на репродуктивні процеси тощо. Поки що наші дослідження показують падіння чисельності птахів.
Та й інші військові негаразди погано позначаються на природі. У перший рік повномасштабки, коли був обмежений доступ на деякі території парку навіть для наших працівників, ми не змогли відкрити протоку з лиманів у море. Через відсутність сполучення з морем у лиманах подекуди майже не було води, і чисельність пеліканів упала. Як і інших рибоїдних птахів — у нас їх близько 50 видів: рідкісні чаплі, мартини, крячки. Бо рибі теж було непереливки.
Але тепер, коли відкрилася протока, вода йде великим потоком, багато риби мігрує з моря в лимани, їжі достатньо.
— Для фламінго це теж добре?
— Фламінго рибу майже не їсть. Дрібну може ковтнути, але основна їжа — це артемія соляна (вид зяброногих ракоподібних — ред.). Коли солоність підіймається в лиманах до 50 г на літр і вище, вона починає активно розмножуватися. А ще — мотиль. Це личинки дзвінців, комарів-товкунів, рибалки знають. Десятки тонн виплоджуються у лиманах, і фламінго їх дуже вдало ловить. Ну і водорості різні. Тобто сьогодні з кормовою базою для птахів у цілому ситуація нормальна.
— А що із сухопутними ссавцями?
— Деякі види, які вважаються мисливськими — кабан, заєць, сарна — відновилися в чисельності. Ми бачимо повсюдно дикого кабана. Раніше одного заледве побачиш де-небудь, а зараз він відновився, тому що немає полювання. Хижаки всі відновилися в чисельності. У нас баланс у цілому — можна сказати, що екосистеми сьогодні — у більш-менш нормальному стані.
— Що відбувається з дельфінами?
— Зараз ми живих дельфінів майже не бачимо. Не було такого раніше, щоб я виходив на море і не бачив десь удалині в бінокль, у трубу дельфінів. Попри те, що до війни їх було не так багато. Тоді на стан популяції впливало рибне браконьєрство. Кожного року від 20 до 30 тисяч дельфінів потрапляли в браконьєрські та «офіційні» рибальські сітки й гинули. За нашими оцінками, у північно-західній частині Чорного моря браконьєри-рибалки кидали до 3000 км сіток.
Але зараз — взагалі жах, хоча теоретично ситуація мала б поліпшитися. Бо з початком повномасштабної війни у нас було заборонено ловити рибу, рибалки у море не виходили, браконьєри й поготів.
Проте з’явився інший фактор. Раніше на 44 км нашого паркового морського узбережжя ми знаходили три мертвих дельфіни в середньому за рік. Вони мали сліди від сіток. Коли почалася велика війна, ми знову бачили мертвих дельфінів, але — цілісіньких, без ушкоджень.
І тоді з’явилася гіпотеза, що вони гинуть від впливу сонарів, гідролокаторів. Нам військові казали, що росіяни ще за два тижні до початку повномасштабки підходили дуже близько на підводних човнах з сонарами, підіймалися вночі на поверхню і запускали розвідувальні дрони. І так вони робили всю весну. Дельфіни припливають до нас з інших районів моря (з окупованого Криму, з Грузії й Туреччини) десь у середині-кінці березня. Щойно вони з’явилися навесні 2022-го, як почали гинути. Бо активно працювали російські підводні човни з їхніми потужними сонарами.
І хоча з 44 км нашого берега у 2022-му нам дозволили проводити обстеження тільки шести кілометрів, ми на них нарахували 52 дельфінів до моменту деокупації Зміїного. Це з лютого по кінець червня. Тобто до війни — 0,07 тушки на 1 км пересипу, а під час війни — 8,1 тушки на 1 км.
Сонари або гідролокатори повністю руйнують ехонавігаційну систему дельфіна. Він стає наче сліпим. Не відчуває нічого, не бачить, не може робити ехолокацію, щоби знайти, де риба, де його родичі. І тому він дуже швидко худне, падає імунна система, що призводить ще до купи проблем зі здоров’ям.
Другий фактор, який вбиває дельфінів — це бомбардування, обстріли, дрони. З початку війни ми з нашими інспекторами постійно перебуваємо на березі моря, в будиночку, кожного дня там чатуємо. І коли була деокупація Зміїного, ми бачили, яке це навантаження на Чорне море, скільки було вибухів різних. Адже Зміїний розташований майже напроти нашого парку. Коли бомба падає в Чорне море, ефекти від цього у два-три рази потужніше, ніж на суші — така хвиля гідроудару. І дельфін, якщо він недалеко, дуже швидко підіймається на поверхню, через швидку зміну тиску в нього стається розрив капілярів, або навіть інфаркт міокарда.
І третя причина масової загибелі дельфінів — це підрив мін. ЗМІ не раз писали, що від мін гинуть люди, і навіть є відео, як людина торкається міни й вона підривається. Подібного відео з дельфінами немає, але міні байдуже, хто її торкнувся, тому я переконаний, що таких випадків чимало. На підтвердження цього припущення можна навести дані румунів, які знаходили дельфінів з опіками від фосфорних мін.
Тобто три таких смертельних фактори для дельфінів існували до деокупації Зміїного. Потім наші відігнали російський флот у східну частину моря і сонари зникли, бомбардування зникло. Але залишилися міни.
У 2023-му ми знаходили вже менше мертвих дельфінів, хоча знову змогли працювати на усіх 44 кілометрах нашого чорноморського узбережжя.
Тепер з’явилася ще одна загроза і дельфінам, і усім іншим живим організмам у морі й на морі. Це забруднення через витік мазуту з російських танкерів, які затонули у Керченській протоці минулого року.
Щоб поліпшити охорону дельфінів, ми підготували ще у 2022 році наукове обґрунтування стосовно створення великого морського резервату — 3000 км², включно з водами навколо Зміїного та Філофорним полем Зернова. Це місця, де дельфіни з березня до жовтня перебувають, розмножуються, харчуються. Дістали підтримку Міндовкілля, але обласна адміністрація блокує. Тому що ми пропонуємо внести туди дамбу, якою свого часу радянські горе-господарники відокремили лиман Сасик від моря. У цьому районі ми пропонуємо паралельно створити реабілітаційний центр для дельфінів, щоб їх законним шляхом вилучати з дельфінаріїв, яких дуже багато — 18 штук в Україні. І реабілітувати цих вилучених дельфінів десь до пів року, створити простір, де вони будуть у відкритому морі огороджені сіткою і комунікуватимуть з дикими дельфінами.
Адже дельфін — він дуже соціальний, він повинен навчитися комунікувати, ловити рибу. А потім випускатимемо їх, щоб вони могли або жити, якщо є така здатність, або померти в морі. Але обласна адміністрація запланувала побудувати на цьому пересипі п’ятизіркові готелі й казино. І блокує наші пропозиції.
— Що далі? Що завтра? Що очікує на парк і його природу?
— Парку складно. Сьогодні в нас працює мало людей. Сім співробітників — у ЗСУ, один — на щиті, один зник безвісти. Один поранений, він зараз лікується в Європі. Інспекторів мало, нема кому охороняти, але, на щастя, велика частина території через війну закрита для відвідування. Щоправда, там таки з’являються браконьєри.
З іншого боку, дуже прикра ситуація щодо риби. Її багато зараз у лиманах, і без шкоди для природи її можна ловити у господарській зоні. Підтримати у такий спосіб малий бізнес. Ми розробили ліміти, Міндовкілля їх погодило, але обласна адміністрація зумисно не дає дозволи рибалкам.
Ще проблема — нерозірвані боєприпаси на дні лиманів та навколо них. Деякі розриваються на узбережжі, ми там знаходимо воронки, фіксуємо. А що у мулі, на дні, ми не знаємо. Як це розмінувати потім — невідомо.
Попри все ми працюємо — єдиний національний парк, який не окупований на всьому Азово-Чорноморському узбережжі України.
Розмову вів Олег Листопад
Джерело: газета “Світ”
Читайте також:
Для чого створюються заповідники і який континент у світі є повністю заповідним
Полігон Брди: досвід співпраці військових та екологів
Чеські національні парки. Чим вони відрізняються від наших
Баланс природи. Національні парки в Україні
Древлянський природний заповідник – обпалений Чорнобилем та війною
Шацькі озера та що їм загрожує під час війни
Канівському заповіднику 100 років
Гуго Конвенц – піонер охорони природи Європи
Підстави для охорони лося в Україні
Зубр в Україні: трагедія та надія
